AndreyK

12 hours ago, AlexRain said:

Акан мне не понравился вообще весь, водный, вонючий, весь. И эти из фантастические "вилки" с цветами люфтваффе....

Та я від нього теж не був у захваті - особливо водний вимагає досвіду в роботі, хоча є й певні плюси. Але кольори мені подобалися, виглядали реалістичніми, принаймі на мій смак. Але це було 13-14 років тому, можливо вже все давно змінилося й якість та точність кольорів погіршилася - так як у відносно недалекому минулому вже неодноразово стикався зі скаргами на суттєве неспівпадіння відтінків одного й того ж кольору з різних партій.

12 hours ago, AlexRain said:

Тут речь о том, что адгезия к металликам обычно хуже, при любом раскладе. А сочетание металлика эмали, и сверху водной краски, на мой взгляд самое неудачное.

Ну що ж, негативний досвід - теж досвід. Хоча шкода, звісно, дарма витраченого часу на переробку.

12 hours ago, AlexRain said:

Возможно нужно было дать ему очень хорошо просохнуть, прежде чем лепить на него маски. 

Так я на нього й не ліпив маски. Навпаки, акрил наносився зверху НА маски.

І от при знятті маски плівка фарби що на поверхні маски замість того, щоб прорватися при відклюєванні маски - тягнулася наче маскол та тягнула за собою фарбу, яка нанесена на поверхню поруч з краєм маски. Звісно з цим можна боротися шляхом легкого прорізання фарби по контуру маски, але якщо на рівних лініях це ще реально, то на складних, нажаль, в мене, напевно, не вийшло би без ризику пошкодити поверхню. Що до додаткової сушки - з часу фарбування вже пройшло близько тижня, та властивості фарби якось відчутно за ці дні не змінилися.

12 hours ago, AlexRain said:

И да, считается, что у АК очень хорошие японские палитры, сами японцы их хвалят

Якраз на це й "купився" - кольори (принаймі більшість) справді дуже непогані й збігаються з сучасними уявленнями про японські кольори згідно людей, які вважаються експертами в цьому питанні.

Продовжую... Потихенько наближаюся до фарбування. Зайнявся ліхтарем. Якість його досить непогана - пластик чистий та прозорий  (хоча значна товщина та велика кількість елементів рами сильно спотворює зображення всередині), проте з лівого боку виявилися значні дефекти на внутрішній поверхні, напевно це сліди дефектів на самій пресформі від віку. Хоча на фото вони не кидаються в очі - насправді добре помітні, просто при фотографуванні важко зловити потрібний кут, щоб їх було видно на бліку. Щоб усунути їх довелося відшліфувати ліхтар зсередини  папером з водою, спочатку 2500, потім 3000 й завершив фінішною пастою, а згодом шаром Футури.

В цій моделі, як і в переважній більшості моделей "японців" - проблема з декалями. Чомусь переважна більшість виробників досі випускають хіномару веселенького яскравого кольору, який аж ніяк не схожий на реальність. Для порівняння зверху фото декалей з набору, під ними - декалі від MYK Design (Japan), Rising Decals та CtA Models. Звісно, можна було би використати хіномару з інших декалей, а решту маркувань з набору. Проте, різницю у кольорі буде дуже помітно там де червоний елемент великого розміру - смуга на поплавку. Тому вирішив маркування нафарбувати.

Що стосується варіанту - то як я вже писав, хотілося зробити не прототип, а один з серійних літаків пізнього випуску (кінець 1943 або початок 1944), які приймали участь у бойових діях в червні-серпні 1944 на архіпелазі Палау. Жодного їх фото або хоча б якоїсь інформації стосовно їх маркування та номерів, нажаль, мені знайти не вдалося. Полетіти на Палау щоб самому пірнути та подивитися які маркування має той літак, що лежить там на дні - нажаль, можливості не має 😀 та й навряд на ньому ще досі збереглася фарба. Тому буду робити, так би мовити, збірний гіпотетичний образ без хвостового номеру.  Номери (150-01 та 150-02) що їх пропонує виробник начебто для серійних літаків, які були на крейсері Ойодо - судячи з усього, чиста фікція, оскільки не має жодних свідчень того, що хоч якийсь з E15K1 колись був приписаний до корабля.

Модель заґрунтована Mr.Surfacer 1200. Виправив кілька невеличких дефектів поверхні, які проявилися після ґрунту. Попередньо задув білим акрилом Arcus місця, де має бути нанесені білий та жовтий кольори. Жовтий - з набору AK "IJN WW2 Aircraft". Колір хіномару намішав з емалей Arcus. Вже після того як помив аерограф від червоного - згадав, що не зробив маркування закрилків та горловин баків. 😠 Намішувати фарбу ще раз було ліньки, тому пофарбував готовим світлішим тоном. 🙄 Думаю, що зважаючи на малі розміри елементів - різницю у кольорі не буде помітно.  Потім ще додав на стабілізатори білий для смужок прицілювання.  Маски вирізав з Тамиєвської стрічки. В кінці задув все алюмінієвим металІком від Arcus - щоб приховати попередньо пофарбоване та вирівняти тон поверхні  під базові кольори. Ну й додатково як імітацію металевої поверхні. Напевно, спробую місцями трохи обдерти фарбу. 
 

Довго міркував, чи ґрунтувалися ці літаки (все ж гідроавіація й постійний контакт з морської водою, потрібен добрий захист від корозії), тоді фарба буде міцно триматися, чи фарбувалися просто по голому металу  - тоді буде чимало облізлих частин. Звісно, ніякої інформації з цього питання не має. Але оскільки бачив фото облізлих  близьких родичів - N1K1 Kyofu пізнього випуску -  то дійшов висновку, що напевно, на заводах Kawanishi у цей період літаки не ґрунтувалися, а на наземних версіях навіть не фарбували нижні поверхні.

Хоча, можливо, хтось має якусь точнішу інформацію, хоча б стосовно N1K1 Kуofu?

Ще з самого початку порівнюючи модель з фото реального літака, капот мені не подобався, щось з ним явно не те. Якщо уважно роздивитися, то видно, що капот в моделі зроблений практично рівним циліндром, який лише трохи звужується з переднього краю - як в якого-небудь E13A. Якщо для самого першого прототипу E15K, який був без зовнішнього повітрозабірника, можливо, така форма й більш менш правильна (тут важко сказати, оскільки відсутні фотографії хоч трохи кращої якості, де можна було би чітко роздивитися цей момент), то порівнюючи з фото наступних передсерійних літаків зі зміненим капотом та додатковим кілем знизу - явно видно, що капот в них не циліндричний. Як на мене, він за формою більше йде на конус та більше нагадує капот серійних N1K1 Kyofu, й щілина між капотом та коком гвинта набагато менша, ніж в моделі.

Ці відмінності на мій смак сильно псують враження від моделі, тому вимушений був це виправити. Розрізав половинки капоту повздовж та відрізав від них задню частину зі стулками охолодження. Зпиляв трохи пластика по місцям розрізу так, щоб при з'єднанні частин збільшилась конусність, залив стики суперклеєм+прискорювач й потім виводив поверхню всередині та зовні. Кілька разів майже готовий капот від трішки більшого стискання розсипався в руках (суперклей при великій товщині клейового шва штука досить крихка 🙄) та доводилося починати все заново. Та все ж я його переміг.

Ще раніше, передивляючись знайдену інформацію по літаку (якої геть небагато) неодноразово натикався на зображення креслень начебто серійної моделі з індивідуальними вихлопними патрубками (цікавої форми, зрізаними до низу).

В багатьох джерелах пишуть, що серійні літаки оснащувалися більш потужним двигуном Mitsubishi Kasei 24, ніж прототипи та передсерійні з Kasei 14, та, можливо, позначалися як модель 12. Якщо подивитися на інші літаки, які оснащені двигунами Kasei 20ї серії (G4M2, J2M3) - то в них якраз окремі патрубки, а не колектор. Вирішив робити якраз таку серійну версію E15K1 з тих, що приймали участь у бойових діях на Палау. Якщо уважно переглянути відео з лагуни Трук, то можна помітити якраз такі патрубки, ще й зрізані до низу, як на кресленнях. Шкода, що видно лише 3 патрубки, а нижню частину капоту не видно, тому можна лише уявляти, що там. Для порівняння вирішив орієнтуватися на на J2M й зробити також по 4 патрубки з кожного боку.

Ось що з цього вийшло. стулки охолодження зробив трішки відкритими. На повітрозабірнику чорною шпаклівкою додав горбинку, на мій погляд так більш схоже на те, що видно на фото. Щоб капот тримався на фюзеляжі не на вузьких смужках тонкого пластику зверху й знизу - - зробив з пластику "стакан", який приклеїв між фюзеляжем та міцно вклеєною в капот імітацією двигуна.

Деталь, яка імітує сітку маслорадіатора, вистрілила з пінцета в невідомому напрямку й так й не була знайдена. Довелося зробити нову деталь з використанням травленої сітки з запасів. Зробив тоншими краї забірника маслорадіатору, прорізав та відкрив стулку на виході. Патрубки з розплющеної нікелевої трубки із запасів. Можливо, трішки заширокі, та на жаль трубки трохи меншого діаметру не знайшов. Будемо вважати, що "я художник - я так бачу".

On 3/23/2022 at 10:26 AM, Tali said:

Как всегда — приятно смотреть

Дякую!

On 3/22/2022 at 12:57 PM, Ltn. Stachel said:

А розширений фюзеляж, зійдеться з об'ємом капота двигуна?

З капотом окрема історія. Але про це пізніше. Та й розшририв я не набагато. Товщина вставки 1 мм й лише зверху, знизу додав лише 0,2 мм. При цьому половинки фюзеляжу зверху сумарно сточив при обробці десь на 0,5 мм, так що реально додаткова ширина лише біля 0,5 мм.

Зайнявся стійкою основного поплавка. Як я вже писав раніше, на мій погляд, вона має надто велику товщину. Вирішив все ж це переробити. Висвердлив пластик на торці й у отвір між стінками вставив до самого дна підігнаний по товщині пакет, набраний з кількох шматків листового пластику, залив це все та проміжки суперклеєм плюс прискорювач полімеризації. Обклеїв поверхню поплавка навколо стійки маскувальною стрічкою щоб не подряпати, та почав надфілями знімати зайвий пластик. З початкової товщини 5 мм довів до 2,8 мм, зняв якраз на товщину стінок й дійшов майже до вклеєного всередину пластику. Також додав до задньої частини стійки трикутничок зверху - щось таке видно на фото літака. Далі зробив розшивку\клепку там де була раніше. З обрізків фототравлення вирізав та вклеїв нижній кронштейн для руля, приклеїв попередньо оброблений руль. Додав штіфти із товстішого дроту, які будуть входити у попередньо просвердлені отвори у центроплані.

Як на мене, товщина стійки тепер виглядає більш реалістично та схоже на фото.

Перед тим як займатися капотом приміряв його та внутрішню частину, яка клеїться на місце двигуна. Просвердлив отвір в який буде входити вісь гвинта, вирізав та вклеїв з внутрішнього боку дно, в якому теж зробив отвір, щоб вісь була зафіксована в двох точках та не було радіального люфту. Звісно, щілина між капотом та гвинтом невелика, і добре розгледіти що там в глибині - не можливо, але от те, що там абсолютно нічого не має й рівна поверхня - видно, на жаль, добре. Дивно, чому виробник не зробив там бодай якусь мінімальну та примітивну імітацію двигуна. Доведеться зайнятися цим самостійно.  Перебрав запаси всяких деталей та знайшов старий двигун від розібраного І-16 від ІСМ. Розпиляв циліндри від нього навпіл та приклеїв їх частини. Двигун на E15K1 був дворядний, але імітувати це більш проблематично та й марна робота, адже це все одно не буде добре видно. Додав імітацію штовхачів клапанів, заґрунтував та пофарбував  у синьо-чорний "капотний" колір, по циліндрам пройшовся сріблом сухим пензлем.

Зібрав фюзеляж до купи. Відновив та поглибив розшивку. Підготував крило до монтажу - вирізав та приклеїв  кілька  пластикових лонжеронів  у центральній частині, щоб під навантаженням не змінювався V-кут між консолями та не розтріскалися шви між верхом крила та фюзеляжем, остаточно підігнав місця з'єднання. Після монтажу знадобилося лише трішки зашпаклювати. У стабілізатори  вставив штифти з дроту, щоб підсилити стики. Нижній кіль вирішив зробити новий, той що в наборі, як мені здається, має трохи невірну форму.

Кінчик фюзеляжу обрізав, вирішив зробити там навігаційну лампу по аналогії з N1K1 Kyofu. Та ще раз переглянув відео - здається мені, що форма хвостової частини там все ж інша й не має такого видовження. Обрізав та переробив.

Якось так склалося, що з початком війни раптово виникло чимало вільного часу... Сім'ю ще в перші дні відправив до рідні за кордон (хоча, на щастя, до бойових дій на території моєї області не дійшло й досі, проте все може змінитися в будь-який момент, північні кордони не надто далеко), робота зупинилася (та й зараз лише по півдня працюю), до тероборони потрапити не вдалося, не зважаючи на два дні очікування під військоматом...

Від постійного читання новин та нервів за тиждень потихеньку почало зносити дах - спробував відволіктися хоч якось... Хоча, відверто кажучи, сідати за робочий стіл та брати до рук модель та інструменти не тягнуло зовсім, але примусив себе силоміць. За деякий час справа пішла краще. Буду потрохи викладати, можливо це допоможе теж комусь відволіктися. Спробую відмовитися від російської в інтернет-спілкуванні, хоча вже давно звик до багатьох специфічних технічних термінів... Прийшов час змін.

Після останнього викладеного оновлення трохи подовжив вперед підлогу кабіни (додатково ця частина буде розпирати та укріплювати фюзеляж в передній частині, щоб зберегти його необхідну ширину та уникнути щілин на стику боків фюзеляжу та консолей крила), додав педалі та бокові консолі в кабіні пілота. Із обрізків фототравлення з запасів додав "прилади" на консолі та вирізав  кілька важелів, додав важелі керування двигуном на лівий борт (орієнтувався на підводне відео, щось там таке можна розгледіти). Зточив крісла до мінімально можливої товщини та насвердлив у них отворів та трохи змінив форму спинки, щоб були більш схожі на те, що видно на відео. Також додав тонкий пластик зверху з напівкруглими вирізами. На бортах фюзеляжу повклеював шматочки пластику у якості опор та обмежувачів підлоги, щоб вона фіксувалася у потрібному положенні, що значно полегшило примірювання, та й буде міцніше триматися.

Взагалі, підлога в моделі зроблена надто високо (від підлоги до краю борту всього 8 мм - це лише 60 см в масштабі, варто було би опустити підлогу хоча б на 3-4 мм. Та й взагалі, суцільної підлоги, напевно, як і на інших японських літаках там не було. Але все це вимагає кардинальних переробок (які потім практично не буде видно) та й зупиняє недостатня кількість інформації.

На край фюзеляжу зверху наклеїв смужки пластику, які мають трохи розширити його, так буде краще підігнаний зі склом. Також додав опори для правильної фіксації дошки приладів.

Ґрунт - Mr.Surfacer 1200, основний колір - акрил, намішав з набору АК "WW2 IJN Aircraft", змивка олійними фарбами, далі "сухий пензлик" емалями, матовий лак Arcus. У "скельця" приладів крапнув трохи Футури.

Переделал левый борт кабины стрелка. Убрал оттуда вклеенную приборную панель, которую туда предлагает производитель. Примерил - там она будет мешать установить крепление пулемёта. Добавил на освободившееся место силовой набор, добавил запасные магазины к пулемёту, баллоны и тд. Из остатков всяких деталей из запасников собрал стойку с радиооборудованием. В принципе, с кабиной стрелка закончил (осталось кресло и пулемёт с креплением, но их вклею после сборки фюзеляжа), можно начинять место пилота.

Небольшое обновление. Из тянутого литника добавил имитацию силового набора на бортах. Ничего сложного, но времени съедает прилично это выклеивание макраме из маленьких кусочков. 😃

Сделаю, наверное, ещё пару запасных магазинов к пулемёту и несколько баллонов.

2 година назад, Ltn. Stachel сказав:

Пилоны реально толстые. Я лично, сторонник такие моменты устранять и укреплять стальными штифтами.

Да я тоже сторонник, но это же такой геморр... Просто сточить пилон снаружи до нужной толщина - наверняка толщины стенок не хватит. А если его срезать и из листового пластика сделать новый - надо придумать как его надёжно к поплавку приклеить, там то штифты некуда вставить, внутри пустота... Короче, ещё подумаю.

Занялся фюзеляжем. Задние кромки киля очень толстые, пришлось долго стачивать пластик изнутри. При этом немного перестарался с остальным фюзеляжем, 😄 придётся в носовой части между половинками сделать вставку около 1 мм при склеивании. Внутри есть немного рельефа, но он был замылен, обработал его скальпелем. Пересмотрел видео из лагуны Чуук, там немного видно кабину. Если я правильно понял, то задняя часть фонаря тут убиралась в фюзеляж поворотом вокруг продольной оси, как в D4Y, M6A, B7A  и тп, потому вырезал дополнительный проём под задней частью фонаря. Вклеил внутри кусочки пластика для усиления стыка.

Интерьер в наборе достаточно аскетичный - два кресла, РУС, приборная панель, и задняя стенка и переборка между пилотом и стрелком. Сверху на переборке сделан горб, видимо изображающий некое оборудование. Но на подводном видео ничего такого не видно. Так что срезал его.

Хотя тут, скорее всего, не было ни задней стенки, ни сплошной переборки и сплошного пола, как и на других японских самолётах. Но оставлю как есть - во-первых, что там точно было - неизвестно, а фантазировать не хочется, во-вторых, эти элементы придадут дополнительную жёсткость конструкции фюзеляжа, скрепляя половинки. Впрочем, всё это будет практически не видно за толстым остеклением с обильным переплётом.

Удлинил пол сзади, переместил заднюю стенку, вклеил упоры для неё и переборки. Судя по видео, то форма вырезов кабины пилота и стрелка должны быть не прямоугольные, а полукругом. Сделаю это уже после склейки фюзеляжа.

Процесс потихоньку идёт, пилю почти каждый вечер, но всё не было времени писать...

В предыдущей модели от RS Models (Ju-86R) мне понравился пластик. В меру мягкий и не хрупкий, хорошо обрабатывается и вообще приятный в работе. Здесь же он на вид какой-то неоднородный, весь в разводах пигмента, будто краситель плохо перемешали.

Снял с литников и подготовил основные детали. Как всегда при работе с ЛНД пришлось потратить много времени на выведение заваленных кромок на всех стыках - на большом листе наждачки как при работе с вакухами.

Сборку начал с крыла. Традиционно убрал кучу пластика (наверное, по 0,5 мм с каждой половинки) изнутри для доведения задних кромок до адекватной толщины. Чтобы клей не съел тонкие кромки - клеил, как обычно, экстра-текучим суперклеем (в данном случае Akfix 702), проливал швы изнутри. Расшивка изначально на модели тонкая и достаточно аккуратная... Но, видимо, от возраста прессформ в некоторых местах замылена, да и в целом слишком неглубокая, при последующей шлифовке и грунтовке/окраске  могу совсем залить её. Потому решил сразу же всю расшивку перерезать - углубить, а где надо - поправить. Хоть и не люблю работу со скрайбером ооочень. 😄 Поверхность пластика матовая, кое-где в лёгкой шагрени, плюс есть местами небольшие дефекты на поверхности в виде маленьких неглубоких ямок. Всё это дело пришлось шпатлевать и шлифовать, выводить поверхность до гладкого состояния. Потом вырезал уголки и вклеил имитации БАНО из цветных шпажек для канапе с высверленными имитациями лампочек. На месте вклеивания центрального поплавка насверлил отверстия под будущие штифты для усиления стыка.

Дальше центральный поплавок. Предварительно собрал в кучу на тамиевской ленте основные детали, чтобы прикинуть центровку - модель не падает на хвост, но стоит как-то без запаса устойчивости. Так что решил в нос поплавка добавить немного груза, грамм 6-7, на всякий случай, хоть в инструкции по этому поводу ничего не указано. Так как половинки поплавка немного поведены "бананом" в разные стороны - предварительно вклеил на половинки кусочки пластика для усиления стыка, чтоб потом не разошлись по шву, руль в хвостовой части для удобства обработки отрезал, вклею его потом после сборки. Свинец клеил с помощью B7000. Потом так же прорезал всю расшивку и вышлифовал поверхность.

Вызывает сомнения толщина пилона между поплавком и фюзеляжем. На фото реального самолёта она кажется гораздо меньше. Кроме того, если посмотреть фото музейных N1k1 Kyofu - там этот пилон тоже очень тонкий. Пока в раздумьях, переделывать его или оставить как есть.

Собрал и обработал стабилизирующие поплавки. Но форма их как-то не понравилась. Стал сравнивать с фото - так и есть - слишком выступающий и острый киль, надо будет исправить хоть немного.

Потянуло меня опять на экзотику.  Видимо, предыдущего набора от RS Models было мало, чтоб надолго отбить желание дрова пилить.

Итак, новый проект - набор RS Models 92215. Это перевыпуск 2018 года их старого набора, изначально вышедшего в 2010, но с новой декалью, объединяющей варианты, которые ранее паковались в две разные коробки. Литьё вполне приличное, но кромки, как обычно у чешского ЛНД - толстенные, есть простор для пиления\строгания.

Изображает модель, наверное, самый загадочный японский самолёт времён ВМВ с интересной историей появления, родственник гидроистребителя N1K1 Kyofu - прародителя знаменитого N1K1-J Shiden. Информации по нему крайне мало, а та что есть - в разных источниках отличается. Даже количество построенных в одних указано 9, в других 15.  Первый полёт прототип скоростного разведчика Е15K (который задумывался как штатный разведчик авиагруппы новой концепции скоростных крейсеров типа Ойодо- лидеров дивизионов подводных лодок) совершил ещё в декабре 1941 года, но последовала длительная доводка, а затем руководство флота связи с изменением военного положения и вовсе отказалось от идеи такого применения крейсеров, так что самолёт оказался по сути не нужен, и его выпуск был окончательно прекращён. В итоге Е15К так и не использовался на крейсере Ойодо (который был переоборудован с сокращением авиагруппы), и в 1944 году несколько оставшихся серийных разведчиков были отправлены на острова Палау (на базу гидроавиации на острове Аракабесанг), где совершили несколько десятков боевых вылетов. 

Всё , что удалось накопать в общедоступных источниках в интернете - это 8 различных фотографий прототипов и предсерийных машин. Все они есть, например, на airawar.ru, и выставлять их ещё раз не вижу смысла. Ещё две новые фотографии нашлись в статье из Le Fana de L'Aviation 1978-05 (102). Итого - всего 10 фото. Не густо...

Так же оказалось, что в апреле 2013 года американцы из поисковой группы BentProp Project обнаружили около Палау на глубине 30 м остатки одного из E15K1, видимо, это один из самолётов с базы на Аракабесанге. К сожалению, в сети выложено всего несколько фото оттуда:

В 2019 поисковики из Project Recover обнаружили остатки ещё одного E15K1 в лагуне островов Чуук (Трук). Хотя сохранность и не очень, но на видео можно рассмотреть некоторые интересные детали: https://www.youtube.com/watch?v=Npib7OKCwUY